Рукшинська сільська об'єднана територіальна громада

Чернівецька область, Хотинський район

Чепоноси

Чепоноси – село, центр сільської ради. Розташовані Чепоноси за 10 км від районного центру та за 28 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський. В селі є 492 двори, в яких проживає 1439 чоловік.
Перша документальна згадка про це село відноситься до ХУШ ст. Але деякі старожили твердять, що заснування Чепоносів слід віднести до 1650 року. Люди на території села проживали вже в давні часи, про що свідчать археологічні дані.
У південній частині урочища Корчівка, що за 3 км на південь від села, виявлені давньоруські селища ХІІ-ХІІІ ст. Слов’янські поселення УІ-УІІ ст. виявлено в урочищі Магала, що знаходиться за 1 км на схід від села, та в урочищі Кути (південно-західна околиця села). В південній частині села на плато розташований курганний могильник. Два менші за розміром кургани були розкопані в 1966 і 1967 рр. Серед розкопок було виявлено рештки слов’янських трупоспалень УІ-УІІ ст.
Чепоноси знаходяться серед лісів, де мало придатної землі. Тому і зростало село повільно. Так, в 1817 році в Чепоносах було тільки 54 садиби. Вотчина належала поміщику Іордакіу Дімітріу. Вона вимірювалась 680 фальчами землі, в неї входили 3 поміщицькі і 6 селянських млинів.
Жителі села обробляли панську землю, за що користувалися невеликими наділами.
У 1878 році власниками села була сім’я Пожогів – брати Олександр і Григорій, які володіли відповідно 612 і 613 десятинами землі. Через 8 років (1886 р.) поміщицьке володіння було ще більше роздроблено.
Наділення селян землею тоді проходило за „Положенням про царан Бессарабської губернії”. Згідно грамоти на кожну ревізьку душу повинно було наділятися по 3,6 десятин землі. Але члени земельного комітету приховували від людей відомості про їх запис до статутної грамоти. Тому замість 41 ділянки, що знаходились у володінні Пожогів вони наділили лише 40. Більшість землі залишилась у землевласників Олександра Григоріу, Пожогів, Тодорашки, Сухарі, Дімітріу, Остальських та інших. Навіть у 1912 році на 1287 жителів села припадало тільки 555 десятин землі.
Безземелля і малоземелля, злидні, вічні нестатки змушували селян щорічно залишати домівки і йти на заробітки, на так звані „фальчі”, на південь Бессарабії, в Херсонську губернію, Крим. На початок ХХ ст. багато молодих чоловіків виїжджали на заробітки до США. Канади, Бразилії, Аргентини.
З 1817 і до 1818 року Чепоноси входили до складу Рукшинської волості, а з 1918 року до Рукшинської примарії (управи).
Головним заняттям жителів села було землеробство. Сіяли селяни жито, ячмінь, пшеницю, але найбільше посівів займала кукурудза. На 100 десятин землі 42 десятини засівали кукурудзою, 31 дес. – озиминою, 22 десятини – яриною, 5 дес. залишали під технічні культури.
1917 року під впливом та з безпосередньою участю солдатів фронту жителі села почали захоплювати панську землю і засівати її. В селі було створено земельний комітет, який очолив Василь Якович Лук’янчук. Жителі Чепоносів обрали його делегатом на повітовий з’їзд селян, який проходив у січні 1918 року і прийняв резолюцію про наділення селян землею. На цьому з’їзді В. Лук’янчук був секретарем, а пізніше брав участь у націоналізації Зарожанського цукрового заводу.
Всього селянам Чепоносів було наділено 537 дес. землі. Але використати ці наділи у своїх інтересах селяни не встигли. Вже 28 лютого 1918 року Хотинщину окупували австро-угорські війська: і у краї запанували старі порядки. 10 листопада 1918 року на зміну австро-угорським загарбникам прийшли румунські. Щоденні грабежі, жорстокі покарання та знущання над мирними жителями привели до повстання проти румунського окупаційного режиму.
Активну участь у Хотинському повстанні 1919 року брали жителі с. Чепоносів. Повстанський загін, який налічував 70 чоловік, входив до Рукшинського полку і тримав лінію оборони біля села Керстенців. Після придушення повстання багато його учасників перейшли за Дністер. Каральний загін румунських окупантів спалив у селі кілька хат, млин, розстріляв 6 чоловік, серед них: І. Нижника, М. В. Лісничого, І. І. Фурлета, Д. В. Каралаша та інших. На кожний двір було накладено контрибуцію в розмірі 250 рублів.
28 червня 1940 року на Буковину прийшло визволення, а з ним – права вільно користуватись рідною мовою, право виконувати українські пісні, право на навчання, працю, відпочинок

червня 1941 року на нашу землю перервав мирну працю жителів села Чепоносів. Вже 24 червня кілька десятків чоловіків було призвано до армії і відправлено на фронт. Та Червона Армія вимушена була з боями відступити на Схід.
7 липня 1941 року в село повернулися румунські окупанти, які відновили старі порядки. Румунізація всього українського, яка проводилась у передвоєнні роки, тепер набрала особливо широкого розмаху. Село входило до Рукшинської примарії і нараховувало тоді 1681 чоловік.
Але жителі села не корилися окупантам. Вони продовжували боротьбу. В селі діяла невелика підпільна група на чолі з Михайлом Дементійовичем Фостієм, який працював в Рукшинській примарії і мав доступ до друкарської машинки й шапірографа. М. Д. Фостій був членом Хотинської підпільної комсомольської організації і за завданням її керівників друкував листівки, в яких розповідалась правда про події на фронті, містився заклик до непокори окупантам.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь