Рукшинська сільська об'єднана територіальна громада

Чернівецька область, Дністровський район

Рукшин

Екскурс в історичне минуле села

Село моє оспіване в піснях і віршах, відмічене в історичних документах, руйноване і відбудоване протягом віків, морене чумою і голодомором, інфекційними хворобами, нищене війнами, та непереможене. Воно завжди піднімалося з попелу, народжувало нових синів і дочок,а нині велично стоїть на пагорбах біля невеличкої річки Пугачівки, яка впадає в Дністер на півночі Бессарабії (нині Буковини). Імення моєму селу – Рукшин.

Це старовинне село на Хотинській височині у північно-західній частині Чернівецької області. У 2016 році воно відзначає 560-річчя першої писемної згадки в історичних джерелах (1456).

Нині Рукшин – центр Рукшинської об’єднаної територіальної громади, що об’єднала села Рукшин, Пригородок, Орестівку, Чепоноси, Гордівці, Рашків. Розташоване село за 6 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Кам’янець-Подільський – 26 км. У селі проживає  3572 чоловік у 1150 господарствах.

Уже на початку ХІХ століття Рукшин був волосним центром 8-ми сіл. Крім вище перелічених, до складу Рукшинської волості входили ще два села – Атаки і Недобоївці.

У давнину Рукшин був типовим феодальним помістям у колишньому Молдавському князівстві , яке захопило значну територію колись могутнього Галицько-Волинського князівства. Протягом багатьох століть Хотинщина, а з нею і Рукшин переходили з рук у руки від одного окупанта до іншого, втрачаючи не тільки свою незалежність, а й  власну людяність з її економікою, культурою, традиціями.

Цією слов’янською землею на початку першого тисячоліття пересувалися різні кочові племена, які завдали краєві значної шкоди.

На території Рукшина виявлено два поселення трипільської культури (ІV тис. до н.е.), доби раннього заліза (І тис. до н.е.). Тоді тут проживали скотарські землеробські племена. Розташовувалися вони в  районі Лисого горба.

 У V–VII ст. тут існували перші ранньослов’янські поселення. У ІХ ст. цю територію облюбували тиверці. У Х-ХІ ст. Хотинщина входила до складу Київської Русі, а з ХІІ –ХІІІ ст. відійшла до Галицького, а відтак і Галицько-Волинського князівства. Слов’янські пам’ятки цього періоду виявлені в селах Пригородок ,Чепоноси, Рашків.

Про те, що на території Рукшина в давнину були поселення, свідчать і побутові елементи, знайдені під час розкопок. Це крем’яні знаряддя праці: скребки, сокири, наконечники стріл, ножі, проколки, свердла, зернотерки, давня кераміка, важки до рибальських сіток.

У середині ХІІІ ст. територією краю пройшли полчища монголо-татарів, які рухалися на Захід. І хоч Хотинщина не зазнала великих спустошень, але її економічний розвиток на десятиріччя призупинився. Проте феодальні відносини збереглись і розвивалися далі.

У ХIV ст. могутність Золотої орди ослабла. Цим скористалася феодальна Угорщина. Вона загарбала Бессарабію разом з іншими землями Молдови. Тільки після вигнання угорських феодалів сформувалось самостійне князівство – Молдавія, яка у ХIV ст. поширила свою владу на Хотинщину та Бессарабію в цілому.

Близькість села до Хотинської фортеці, за володіння якою точились криваві війни між Польшею, Росією і Туреччиною, не раз приводили до спустошення , а то й повного розорення сіл, близьких до фортеці, винищення жителів або їх втечі за Дністер. Одні загарбники катували людей за християнську віру, інші – за православну, а ще інші з перших днів панування на чужій землі так  «хазяйнували», що порожніли сараї,  в коморах – засіки, в хатах – скрині.

Рукшинська земля пам’ятає:

Нашестя чужинців татар,

Нагайки турків – невірних,

Свавілля румунських бояр.

Упродовж нетривалого історичного проміжку наша місцевість змінювала адміністративну назву аж п’ять разів: молдавською це звучало цинут, турецькою – райя, польською – повіят, російською ,уєзд, українською – район.

Історія Рукшинської волості багата фактами і подіями боротьби трудового люду за соціальне і національне визволення, вона тісно вплетена в історію Хотинщини і залишила в ній помітний слід.

Нині Рукшин займає площу 1377  гектарів, його протяжність з півдня на північний захід – 7 кілометрів, ширина -3 кілометри. Ділиться село на п’ять великих урочищ: Гора, Драгана, Долина, Магала, Студена. Гора – найвища точка села, Драгана – походить від першого поселенця драгуна (військового у відставці). Долина – низинна частина села, Магала з турецької – сільська околиця. Студену найменували так від дуже холодного ( студеного) джерела – тепер Широка Криниця.

Кожне урочище має кутки: Кудерки, Млаки, Гайсенівка, Брідок, у Черешнях, за Брідком, На Мостах, Кадуба, Кашкавальня, коло Палія, На Шляху, Дільниця, П’ятихатки, Коло Парників та інші. Усі вони поєднуються в глибокій чаші долини, яку розрізає річка.

У молдавський період село належало боярам родини Талпів, Урсакіїв, Контакузіних, Балшів, а з 1812 і до 1918 року – Балшам і  Рафаловичам.

Рукшин розміщений серед лісів у глибокій чаші долини. Тому вже з давніх-давен ця територія приваблювала поселенців: вистачало землі для обробітку, дров для опалення, води, випасів, місць для полювання. Ліси надійно захищали від ворогів.

За походженням назва села слов’янська. Вона відповідає нинішньому складу мешканців. Бо з давніх-давен Рукшин заселявся тільки українцями. За припущенням вченого Ю.Карпенка, назва пішла від слов’янського імені або прізвиська Рукша. В архіві є відомості про те, що село спочатку належало якомусь власнику по імені Рук.

Документів про те, кому з молдавських феодалів було вручено Рукшин, поки що не знайдено. Але сміливо можна стверджувати, що заснування села відноситься до середини ХIV ст.

Збереглися  документи, які свідчать, що в 1665 році це вже було населення з господарями, тобто село , а не просто вотчина. В історичних джерелах («Труды Бессарабской ученой архивной комиссии »,1902,т.2.) є свідчення про те, що за село Рукшин ішла боротьба між феодальними родинами гетьмана Молдови Нікорліци і нащадками Балша. Перемогли представники Балшів, які пред’явили грамоту ворника Григораша Чокирлії на володіння «селением Рукшин».

Крім великих землевласників, невеликі володіння мали і дрібні феодали, православна церква, Міністерство державних маєтків.

Спочатку село було невеликим, його розвиткові перешкоджали часті війни, основні баталії яких тривали під Хотином. Особливого спустошення зазнав Рукшин під час російсько-турецької війни 1768 – 1774рр, коли лінія облоги фортеці проходила біля села. Досі пір тут зберігаються редути (шанці), вовчі ями, окопи російських військ та знахідки чавунних ядер. «Рукшин росположен поблизости Хотина и сплошь занят постоем (солдат) испытывая и другие тягости», – читаємо у документах. У селі тоді збереглось тільки 15 хат, решта рукшинців проживали в землянках (бурдеях). Такі дані є на військовій карті тієї війни.

Перепис 1774 року засвідчив, що в селі було 56 домогосподарів, платників податку – бір. Село зазнавало частих спустошень від вторгнення турків, татар, а в часи епідемій від чуми і холери, яку заносили сюди військові.

Колись село лежало тільки в східній частині теперішнього Рукшина. Але з часом тут поселялись біженці з Поділля і Галичини і село зростало, розширювалось.

Основним заняттям селян було землеробство і скотарство, частково городництво і садівництво. Землі селяни не мали. Вони користувались наділами землевласників, за що працювали на панській ниві від 12 до 28 урочних днів та виконували  інші повинності. Проживали селяни в злиденних умовах. Користувалися дерев’яними знаряддями праці, урожаї були низькими. Крім панщини селяни відбували повинності на користь держави. Але таких кріпосних порядків, які були в Польщі або Росії, в Бессарабії не було. Особисто селянин (глава сім’ї) був залежним від землевласника тільки економічно. Дружина і діти не перебували  в такій залежності. Землевласник не мав права селянина продати, подарувати. Після повного розрахунку з паном селянин міг перейти до іншого землевласника. Але хата і садок залишалися у власності феодала.

Одержавши за дарчою грамотою скільки потрібно землі для заснування села, феодал запрошував переселенців. Але для їх оселення виділяв неродючу землю. Він на певний період звільняв мешканців від різних податків, сплати мита за продаж продуктів і таке інше. Завершувався термін пільг, і селяни потрапляли в залежність від феодала.

Рукшин, як і кожне нове село, має чітко визначені межі – рів, часом насип, готар. На крайні межі насипався курган (могила). Залишок такої могили зберігається в Рукшині й досі. Як стверджував професор Б. О. Тимощук, могили були і сторожовими курганами, на яких були сторожові вежі.

Молдавія часто шукала підтримки в Польщі, віддаючи їй натомість частину своєї території. Ось чому на Хотинщині часто панували поляки. А Туреччина посилала свої війська, найчастіше загони татар, щоб покарати правителів Молдавії. Вони спалювали  села, забирали в полон мирних жителів, вивозили худобу й продукти харчування.

Особливо спустошливими були вторгнення турків і кримських татар наприкінці ХV століття і згодом, у 1510,1519,1523, 1924 і 1575 роках. Тут, між Прутом і Дністром, Хотином і Акерманом «відбувалася найжорстокіша боротьба із молдованами з одного боку, і татарами та турками (частково поляками),з іншого боку» – зазначено в архівних джерелах. Села Чепоноси, Гордівці,  Пригородок, Атаки і особливо Рукшин не мали достатньої землі для прожиття.

Молдавія, не маючи сил протистояти туркам, попала в її залежність. Вона сплачувала туркам данину – «харач», розмір якої швидко зростав. Так, якщо при Стафані ІІІ «харач» становив 4000 золотих, то в кінці ХVІ століття ( при воєводі Петрі Хромому) він зріс до 80000 золотих.

Крім того, Молдавія вимушена була брати участь у походах турецької армії, постачати її продуктами і фуражем, корабельним лісом та кіньми для кінноти султана, віддавати хлопчиків у яничарство, потерпати від грабежів турецьких і татарських орд. Ці повинності стосувались зокрема і рукшинців.

З 1538 року на Хотинщині встановлюється турецьке панування. Правителі Молдови потрапили під турецький контроль, а пізніше з Туреччини прибували особи , які ставали правителями Молдавської держави.

Під стінами Хотинської фортеці в 1621 році відбулася кривава битва, яка ввійшла до історії під назвою Хотинська. Козацьке військо на чолі з Сагайдачним допомогло полякам розбити турецьке військо. Тоді в урочищі Драгана стояли польські війська. Про це свідчить скарб дрібних польських монет, знайдений 1961 року, та поховання учасників битви.

Але після цієї війни Хотинська фортеця залишилася в руках Туреччини. У такі роки померлих ховали абиде, але не на цвинтарі. В садибі Г. Настюка досі зберігається на могилі кам’яний хрест, на якому був напис : «16 травня 17… померла Марія, жінка  Г.Настюка від холери ».

З 1711 і до 1806 року Рукшин перебував у складі Хотинської райї, яка управлялась безпосередньо із Стамбула, а в кожному селі перебували турецькі воїни, які стежили за порядком і збором податків. Жителі села зазнавали не тільки різних поборів,а й національного гноблення, яке закінчилося тільки в 1806 році. Турецькі загарбники, встановивши повне своє панування у краї, дуже укріпили Хотинську фортецю. Нагляд за роботами здійснював посланець  Султана Абді-паша. Вони запросили французьких інженерів, приписали до фортеці 93 села, жителі яких працювали на перебудові фортеці. У перебудові фортеці брали участь і рукшинці, які на возах, запряжених волами, доставляли каміння для укріплень.

У центрі Рукшина розмістились кілька родин турків, які по суті стали місцевими управителями. Але становище селян за турецького панування було легшим, ніж за молдавських воєвод і поляків. У цей період на Хотинщині з’явилось багато садів, які вирощували та обожнювали турки. Ось чому довгий час в селі зберігалися назви: турецька груша, слива тощо.

ХVІІІ століття позначене посиленням боротьби між російськими і турецькими загарбниками за володіння Бессарабією, зокрема, Хотинською фортецею.

1739 року відбулася Ставчанська битва, де турецьке військо було розбите і фортеця здалася росіянам. У 1769 – 1774 рр. проходила нова російсько-турецька війна. Саме тоді під Рукшином були насипані редути (шанці ), а в селі на постої перебували  російські солдати.

У 1787 – 1791 рр. Хотинщину окупували австрійські війська.

Остання російсько-турецька війна була у 1806 – 1812 роках. За Бухарестським мирним договором Бессарабія (у т.ч. і Хотинщина) була приєднана до Росії.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь